Конфлікти наростають

Пошук панацеї для відродження та перманентного реформування  національної економіки, алгоритмів децентралізації державного управління, розбудови та демократизації суспільних відносин шляхом налагодження партнерських стосунків держави з інститутами громадянського суспільства в реалізації  положень Угоди про Асоціацію Україна – ЄС, в умовах непростої міжнародної політичної ситуації – далеко не повний перелік викликів,  які доводиться локалізувати владі здавалось би разом з соціальними партнерами – профспілками та стороною роботодавців за участі громадянського суспільства.

Адже спільні представницькі органи профспілкової сторони  та сторони роботодавців вже давно сформовані. Монопольно та ексклюзивно, керуючись положеннями Закону України «Про соціальний діалог в Україні» та відповідними законами, які регламентують їх внутрішню діяльність, вони налагодили мало не товариські стосунки з владою як з соціальним партнером в системі соціального діалогу, тобто, трипартизму.

Можна сказати, захопили і представницькі повноваження колег по цеху в Платформі громадянського суспільства Україна – ЄС, фактично компрометуючи країну своєю бездіяльністю.

Чому суб’єкти кожної з них не можуть порозумітися навіть у своєму середовищі, в інтересах своєї сторони, всього національного представницького загалу?

Що їм заважає згуртувати навколо себе на паритетних, партнерських, рівноправних засадах так звані «нерепрезентативні», великі і не дуже організації для синергетичного поєднання зусиль та напрацьованого ними досвіду в розбудові економіки?

І нарешті, чому органи виконавчої та законодавчої влади, не без участі яких було прийнято закони в царині соціального діалогу, які призвели до фактичної руйнації трипартизму в Україні, перекладають відповідальність за стан переговорного процесу на соціальних партнерів? Україна, як Держава, є членом Міжнародної організації праці (МОП) і щороку з Державного бюджету сплачує членські внески, власне коштами роботодавців та найманих працівників. Тож чому влада не дотримується положень Статті 11  Конвенції про свободу асоціації та захист права на організацію № 87 (Розділ II. Захист права на організацію), в якій йдеться, що «кожен член  Міжнародної  організації  праці,  для  якого ця Конвенція набула чинності,  зобов’язується вжити всіх потрібних  і відповідних заходів,  щоб гарантувати працівникам  і  роботодавцям вільне здійснення права на організацію».

Навіть не будемо зараз вкотре загострювати увагу на проблемах в переговорному процесі, зумовлених так званою «репрезентативністю» організацій, завуальованою неконституційністю відповідних законодавчих актів чи порушень ними окремих положень конвенцій МОП, ратифікованих Україною.

Та наразі не можна не зазначити, що неефективна модель соціального діалогу позбавляє керівництво країни можливості мати реальних соціально відповідальних  соціальних партнерів, перепрошую за тавтологію, в особі консолідованих профспілкової сторони та сторони роботодавців. А опонентів і без того не бракує.

Тим паче, що чим ближче до виборів 2019 року, тим більше в суспільстві  загострюється політична боротьба, яка інтерполюється і в громадянське суспільство. Особливо цим переймаються його інститути – клони політичних партій. Спрямованість риторики їх спікерів, незалежно від партійної приналежності,  фактично відрізняється лише прямими чи завуальованими персоніфікованими звинуваченнями політичного істеблішменту країни в усіх  існуючих (а їх не бракує) і надуманих негараздах.

Віктор Хмільовський

Коментарі

kazmetal l.com