Саме так можна охарактеризувати все, що відбувається в національній системі соціального діалогу

Як не дивно, першопричиною та дестабілізуючим його чинником є саме сторона роботодавців на національному рівні. Точніше, її спільний представницький орган. А якщо ще точніше, то ініціатори його нелегітимного створення —  Конфедерація роботодавців України — з її ефемерно-віртуальною репрезентативністю, й Федерація роботодавців України тощо. На час утворення неформальної Конфедерації, фактично, на засадах картельно-олігопольного консорціума, в її конструкції навіть натяку не було на найвищий представницький орган українського бізнесу. Мовчу про те, чи діятиме він в  інтересах пересічного роботодавця в системі соціально-трудових відносин з досить цивілізовано функціонуючою профспілковою стороною і урядом.

А це саме той орган, який мав би найперше вболівати за дієвість переговорного процесу та його удосконалення на користь роботодавця. Та й ще з використанням світового досвіду, як єдино прийнятного механізму впливу на регуляторну політику держави разом з профспілковою стороною. Усе це — в інтересах економіки, найманих працівників та носія влади —  його величності пересічного громадянина, який у своїй сукупності нарікається Народом.

Дивно ще й те, що на таку провокацію «повелася» Федерація роботодавців України! З її досить розгалуженою мережею регіональних об’єднань організацій-роботодавців та консолідуючими прагненнями залучати до соціального діалогу громадські організації підприємців! То ж «повелася», поступившись своїми представницькими повноваженнями у взаємодії з центральними органами виконавчої влади і урядом та міжнародними напрацюваннями, на догоду політичним амбіціям своїх нових партнерів.

Та це був лише початок. Далі, крок за кроком, розпочалося «удосконалення» редакції Закону України «Про організації роботодавців та їх об’єднання, права і гарантії їх діяльності». Звісно, — в інтересах функціонерів анклаву під назвою спільний представницький орган сторони роботодавців на національному рівні. Потім опрацювання та просування через парламент Закону України «Про соціальний діалог» з його розмитими положеннями, які у своїй достатній кількості мають сумнівне відношення до регламентування засадничих постанов щодо соціального діалогу як такого.

І, нарешті, остаточно взяли верх амбіції, які особливо викристалізувались у стосунках між функціонерами Конфедерації роботодавців України та Федерацією роботодавців України після зміни керівництва останньої, в результаті яких сторона роботодавців фактично розвалилась.

Взагалі, була надія, що представницьку монолітність сторони роботодавців вдасться зберегти завдяки активної участі в її діяльності Об’єднання організацій роботодавців України (ООРУ), яке очолюється чи не найдосвідченішим учасником соціального діалогу від роботодавців, екс-прем’єр-міністром Анатолієм Кінахом з його виваженістю та терпінням до різних ексцентричних проявів так званих партнерів.

До речі, переважна більшість всеукраїнських об’єднань організацій-роботодавців саме його бачить очільником Національної тристоронньої соціально-економічної ради по ротації після її очолювання високопосадовцем від урядової сторони. З цього приводу вже прийнято рішення соціальними партнерами з відповідним поданням на ім’я Президента України. Саме з цих міркувань абсолютно зрозумілим було бажання ООРУ з’ясувати реальну репрезентативність партнерів, зокрема, Конфедерації роботодавців України та її суб’єктів. У відповідь на такий запит, як стало відомо редакції, надійшла відмова з посиланням на наявність свідоцтва про репрезентативність Конфедерації, видану Державною службою посередництва і примирення.

Ось так і живемо в умовах непримиримості, а бізнес… почекає зі своїми проблемами.