«Дежавю» щодо соціального діалогу?

Share Button

Для  віртуального автора журналу «РоботодавецЬ» Редакційного Аполітолога, як і для всього українського суспільства, вже далеко не новиною є те, що сучасний стан інституту соціального діалогу в Україні, який мав би за логікою стати рушійною платформою  соціально-економічних  реформ в країні, знаходиться в стані глибокої кризи.Про це неодноразово зазначали ключові представники соціальних партнерів і від роботодавців, і від профспілок, національні та закордонні експерти. Не оминають цю тему і представники «третього сектору».

Актуальність модернізації соціального діалогу в Україні здається не заперечується і на урядовому рівні та політиками. Це неодноразово обговорювалось публічних заходах, яких за останні роки досить багато. Позитивним є й те, що окрім «компетентних» оцінок ситуації та взаємних претензій його учасників, пропонуються і такі документи, як Рекомендації Круглого столу «Стан, виклики та ризики в царині соціального діалогу як чинника управління сталим розвитком країни», організованого 5 жовтня 2017 року в рамках Міжнародної науково-практичної конференції «Стан та перспективи розвитку управлінських наук: український та польський досвід» власними зусиллями Спілкою орендарів і підприємців України разом з ДВНЗ КНЕУ імені Вадима Гетьмана України, Університетом Кардинала С. Вишинського (м. Варшава) та Національним педагогічним університетом імені М.П. Драгоманова, з напрацьованою Дорожньою картою: «Стратегія модернізації соціального діалогу». Матеріали Круглого столу були широко оприлюднені в Інтернеті та у журналі «Роботодавець» №10 минулого року для широкого використання соціальними партнерами, учасниками УНП ФГС та української частини ПГС Україна-ЄС.

Так, що тема не ржавіє. І вже 3 квітня ц. р. відбувся черговий захід – круглий стіл “Стан та перспективи реформування соціального діалогу в Україні”, ініційований  вже УНП ФГС та української частини ПГС Україна-ЄС  за підтримки проекту «Громадська синергія». В його роботі взяли участь народні депутати, представники сторін соціального діалогу, третього сектору тощо.

Ключовим предметом дискусій були актуальність, доцільність та долучення організацій «третього сектору» до соціального діалогу.

Наразі, вони фактично не залучаються до соціального діалогу навіть як спостерігач, при цьому в окремих аспектах соціально-трудових та  соціально-економічних відносин володіють значним експертним потенціалом.

Тож не випадково, представники третього сектору до конфлікту аргументували  необхідність трансформації соціального діалогу, домагаючись в ньому своєї, з дозволу скзати, конституційної участі. І це тоді, як, наприклад, Національний координатор МОП в Україні Сергій Савчук разом з іншими фаховими учасниками заходу від соціальних партнерів, вбачали в цьому ризики «розмивання» класичного трипартизму, хоча і говорили про важливість його осучаснення (інститут соціального діалогу в Україні ніби «застряг» в індустріальному суспільстві, та не враховує тенденції суспільства інформаційного. Один із прикладів – запровадження репрезентативності сторін, що фактично, з окремими антиконституційними положеннями Закону України «Про організації роботодавців та їх об’єднань, права і гарантії їх діяльності» призвели до імітації соціального діалогу в Україні і колапсу переговорного процесу. Урядова сторона, як завжди, уважно слухала.

Тож оцінити результативність даного заходу, тут дозволю собі скористатися з його оцінкою в одному з листів до редакції, інакше як чергове «дежавю», не доводиться.

Дійсно, вчергове була велика кількість фахових, аргументованих, проте і часто емоційних виступів, з наведенням конкретних фактів. Але чи став цей захід реальним кроком до модернізації соціального діалогу? Побачимо з оприлюднення рекомендацій та наступних дій ініціаторів круглого столу (без їх персоніфікації).

Коментарі
kazmetal l.com