Домінуюча частина українського суспільства чітко усвідомлює, що шлях до стійкого розвитку країни лежить у площині «людино орієнтованих» реформ, які сприятимуть зростанню ініціативи, мотивуватимуть українців до продуктивної праці, підвищення фахових компетенцій та освіченості

В той же час, незважаючи на намагання влади прискорити наближення українських реалій до європейських стандартів, великі розміри «тіньового» сектору економіки, зниження життєвого рівня громадян лишається ключовими проблемами розвитку України. В реальній практиці їх усуненню перешкоджає відсутність прозорості при прийнятті органами як виконавчої, так і законодавчої влади важливих регуляторно-податкових рішень, публічних консультацій, що мали би цьому передувати, та ефективних комунікацій із бізнес-спільнотою при проведенні непопулярних реформ тощо.

Саме тому доводиться констатувати нерівноправність у взаєминах держави та підприємницького середовища. Наприклад, інформаційний простір перенасичений проблематикою змін до Податкового кодексу України, а бізнесова спільнота так і не розуміє, в якій фіскальній системі координат їй доведеться працювати у наступному році.

Регуляторна реформа здійснюється несистемно та фрагментарно. Дерегуляція в царині адміністрування підприємницької діяльності проводиться переважно за рахунок скасування чинності другорядних нормативних документів, які діють ще з радянських часів. Продовжується практика прийняття законодавчих актів непрямої дії з передачею органам виконавчої влади повноважень у регуляторній сфері без вилучення з чинного законодавства корупціогенних положень, які консервують можливість «ручного» управління економікою, особливо на місцевому (регіональному) рівні. Залишається значна частина регуляторних актів, які приймаються з порушенням принципів прозорості та врахування громадської думки.

Ключовою проблемою, яка стримує ділову активність та інвестування в економіку країни, є недостатність захищеності прав власності. Зростає кількість спроб рейдерського захоплення бізнесу.

Яскравим прикладом незбалансованості інтересів великого та дрібного бізнесу є формування єдиного соціального внеску (ЄСВ). Так, суттєве зниження ставки ЄСВ не призвело до адекватної «детінізації» заробітної плати, а лише спричинило зростання дефіциту Пенсійного фонду за рахунок його поширення на великий бізнес з традиційно високою середньою заробітною платою. Власне, великий бізнес отримав від держави фінансову преференцію у розмірі зниження суми ЄСВ.

Водночас намагання Уряду вирівнювати ситуацію, зокрема через підвищення рівня мінімальної заробітної плати вдвічі для усіх суб’єктів бізнесу, без урахування його масштабів, є дискримінаційним по відношенню до малого підприємництва. Без запровадження відповідних компенсаторів для МСБ, це може призвести до зростання безробіття та ще більшої «тінізації» зарплат і економіки в цілому.

Регуляторні непорозуміння вірогідно пояснюються і певним відстороненням урядовців від тісної співпраці зі стороною роботодавців на національному рівні. Та й не дивно, якщо враховувати, що її Спільний представницький орган фактично не діє вже тривалий час, а після демаршу керівництва Конфедерації роботодавців України у взаєминах з Федерацією роботодавців України цей орган не функціонує навіть за наперед задуманим «картельно-олігопольним» принципом його діяльності. Безумовно, все це не може не позначитись як на соціальному діалозі з урядовою стороною, так і на діяльності Української частини Платформи громадянського суспільства Україна-ЄС.

Частково про це йдеться в інтерв’ю голови ради ФРУ Дмитра Олійника.