Деофшоризація – вже не перший тиждень топ-тема українських медіа. Офшори почали демонізувати, а боротьбу з ними перетворили на панацею проти всіх негараздів.

Але чи є ті пропозиції, що зараз лунають від багатьох політичних діячів та експертів, такими, що дійсно вирішують проблеми з офшорами? Чи не є це бажанням пропіаритися на популярній темі, або просто популізмом?

Основна мета використання офшорів – це мінімізація податкових платежів. Система проста: власник продає свою продукцію на офшорну компанію з мінімальним прибутком, а потім перепродає за світовими цінами, і майже не сплачує податків.

Ця система, зокрема, правовий статус і особливість реєстрації офшорних компаній, дозволяє зберегти в таємниці справжніх власників. Саме тому офшори такі бажані для українських множновладців та олігархів, які здобували свої капітали незаконним корупційним шляхом.

Ще одна особливість офшорів – це використання їх як посередників в операціях з держпідприємствами чи державним або місцевими бюджетами. Офшори часто використовувалися, щоб продати обладнання або сировину державному підприємству за завищеними цінами, або навпаки: купити товар за собівартістю, а реалізувати за реальними ринковими цінами.

Результат: державі залишалися збитки і необхідність фактично дотувати такі підприємства. Власник офшору, майже завжди наближений до керівництва підприємства і до влади, забирав усі прибутки.

Для українського бізнесу офшор – це захист від податкового, валютного, силового і судового свавілля. Система оподаткування в Україні – одна з найгірших у світі. Крім того, завжди є загроза необґрунтованих перевірок і штрафів.

Судова система відсутня, тому є загроза у будь-який момент втратити власність. Валютні обмеження часто унеможливлюють звичайну ділову діяльність. Вихід часто бачать у створенні іноземної компанії, яка забезпечує необхідний захист від цього свавілля.

В інформаційному просторі вже давно сформована позиція, що всі проблеми офшорів – це ухиляння від сплати податків.

Для вирішення цього питання Петро Порошенко видав Указ №180/2016 від 26 квітня 2016 року про створення робочої групи з підготовки законодавчої бази проти офшорів, до якої ввійшли й представники від громадянського суспільства.

На розгляд групи були запропоновані декілька пропозицій для законопроекту про деофшоризацію.

По-перше, це правила про оподаткування контрольованих іноземних компаній. Це означає, що резиденти України мають сплачувати в Україні податок із нерозподіленого прибутку іноземних компаній, які їм належать або контролюються. Запроваджується обов’язкове декларування участі (контролю) в іноземних компаніях.

По-друге, визнання іноземних компаній резидентами України. Іноземні компанії, управління над якими здійснюється з України, будуть визнаватися податковими резидентами нашої держави. Такі компанії будуть зобов’язані ставати на облік в податкових органах і сплачувати податки.

По-третє, обмеження витрат за фінансовими операціями із пов’язаними особами.

По-четверте, запобігання зловживанням у зв’язку із застосуванням договорів про усунення подвійного оподаткування.

По-п’яте, запобігання уникненню статусу постійного представництва.

По-шосте, запровадження звітності для міжнародних груп компаній.

По-сьоме, приєднання до механізму автоматичного обміну податковою інформацією.

По-восьме, посилення правил трансфертного ціноутворення, запровадження спеціальних правил для транскордонної електронної комерції.

Усі ці пропозиції показують пріоритети і демонструють у першу чергу те, що від деофшоризації постраждає бізнес.

У інвесторів виникнуть нові обмеження, збільшиться обсяг звітності, при цьому контроль буде відданий нереформованій, нелюстрованій, непрофесійній, корупційній фіскальній службі, яка отримає потужну зброю, щоб знищити будь-яке підприємство.

Відсутність податкової, судової реформи, дерегуляції бізнесу і валютної лібералізації, при наявності такого контролю, перетворить Україну не лише на  інвестиційно-непривабливу державу, а й на таку, з якої й далі тікатимуть вітчизняні власники бізнесу.

Розвинуті країни, такі як США, Великобританія, Китай та інші, пішли іншим шляхом боротьби з офшорами. Замість посилення контролю, вони створили офшорні зони в своїх країнах, за рахунок чого зберегли капітал і залучили додаткові мільярдні інвестиції. Але при цьому вони непримиримо борються з політиками і чиновниками, які мають офшори.

В нашій країні, якщо запропоновані зміни таки запровадять, українські політики суттєво не відчують змін в діяльності своїх схем. Вони і надалі будуть використовувати офшори для того, щоби привласнювати доходи державних підприємств, красти з бюджету.

Єдина відмінність – в нових умовах від крадених капіталів треба буде платити податок на прибуток.

Тому головні вимоги до процесу деофшоризації мають бути іншими.

По-перше, максимальна відкритість всіх даних щодо власників офшорів, особливо політиків, чиновників та членів їх сімей.

По-друге, всі офшорні компанії, які беруть участь у державних тендерах, або є контрагентами підприємств з державною власністю, мають публікувати інформацію щодо своїх кінцевих бенефеціарів (власників). У випадку, якщо власником є публічна особа,  такі угоди з такими компаніями мають визнаватися нікчемними.

По-третє, необхідно створити окремий підрозділ в Національному антикорупційному бюро, який повинен сконцентрувати всі інформаційні потоки про діяльність офшорів та участі в них публічних осіб.

По-четверте, контроль іноземних компаній має розповсюджуватися на першому етапі на незначну кількість компаній – до 500, які мають бути відібрані за чіткими критеріями розміру капіталізації та/або обсягів діяльності, з подальшим розширенням об’єктів контролю.

Автор: Ілля Несходовський, к.е.н.,
директор Інституту соціально-економічної трансформації,
експерт Реанімаційного пакету реформ